Вічний революціонер, Прометей, Мойсей, Каменяр... Він же - український письменник, поет, вчений, публіцист, перекладач, громадський і політичний діяч... Другий перелік слів розкриває його діяльність, а перший – стан душі...
Культурне надбання нашого народу має важливе значення для духовної та соціальної розбудови України. Тому доречно буде почати замислитися, зокрема, і над спадщиною Івана Яковича Франка. Зі школи в нашій уяві Франко асоціюється з такими творами як "Мойсей", "Каменярі". З історії України ми також можемо згадати про діяльність його партії, особливо її роль на території Галичини.
100 років тому Іван Франко застерігав: "Може бути, що колись надійде пора консолідування якихось вільних міжнародних союзів для осягнення вищих міжнародних цілей. Але се може статися аж тоді, коли всі національні кривди будуть сповнені і коли національні кривди та невлення відійдуть у сферу історичних споминів".
"На дні моїх споминів і досі горить той маленький, але міцний вогонь... Це вогонь у кузні мого батька. І мені здається, що запас його я взяв дитиною в свою душу на далеку мандрівку життя", - писав той, хто висвітлив цим вогнем найтемніші куточки життя свого народу, змалював їх перед цілим світом. Той, хто збагатив своєю працею багато галузей європейської науки.
У зрілому віці Франко створив чудесний образ батькової кузні, овіяний чаром романтики. Саме звідти Іван виніс глибоку любов до праці, до трудящої людини, до її пісні, виніс відразу до нероб і дармоїдів, що пожирають працю рук чужих, палку віру в можливість кращого життя робочого люду.
Сюжети для своїх творів Франко черпав з життя і боротьби рідного народу, але також з першоджерел людської культури – зі Сходу, античної доби й Ренесансу. Його твори перекладені багатьма мовами світу і мають велике значення для України.
Нерідко Івана Франка називають титаном праці. Євген Маланюк свого часу писав: "Свідомо чи несвідомо, з власного пересвідчення чи ж чужого голосу, але кожен, почувши ім'я Франка, здіймає шапку незалежно від свого місця народження. Тут діє інстинкт величі".
Свого часу Іван Якович навіть пропонував свою кандидатуру на посаду професора української літератури Львівського університету. Він, звісно, блискуче прочитав пробну лекцію, здобув більшість голосів вченої ради, але... його кандидатуру відхилили "зверху", бо "мужик" і "соціаліст" не мав права називатися професором цісарського університету... До того ж, Франкові належить ініціатива ширшого вживання в Галичині назви "українці" замість "русини" – так традиційно називали себе корінні галичани. В "Одвертому листі до галицької української молодежі" Франко писав: "Ми мусимо навчитися чути себе українцями – не галицькими, не буковинськими, а українцями без соціальних кордонів..."
Іван Якович був радикалом, переосмислював багато того, до чого суспільство вже традиційно звикло, що стало для нього нормою поведінки, через те мав складну долю... Він був прапором національного відродження України... Цим, думаю, все і сказано.
Важко назвати когось з інших письменників світового значення, геній якого так плідно виявився в різних сферах творчості і який би залишив стільки наукових і мистецьких творів, як Франко. На моє переконання, Вічний каменяр був проповідником культури, історії, гуманності, праці. Він закликав народ до постійної і тяжкої праці, намагаючись пояснити людям, що тільки так вони зможуть знайти себе і розкрити. Франко дійсно дуже сильно переймався долею українського народу.
Цей поет, мислитель зробив величезний внесок в культуру, літературу та моральний розвиток українців. Він, на мою думку, присвятив все своє життя на користь Україні.
Франко пройшов нелегкий шлях до усвідомлення своєї ролі як духовного пророка нації. Йому судилося пережити зневагу, образу, каяття, відчуження свого народу, самотність і радість відкриття високої правоти самопожертви в ім'я духовного прозріння тих, кого він водив з пустелі рабства та національної сліпоти. Про свою поему Франко писав: "Основною темою поеми я зробив смерть Мойсея як пророка, не признаного своїм народом. Ся тема в такій формі не біблійна, а моя власна, хоч і основана на біблійнім оповіданні". В наш час ніхто й не згадує того факту, що саме за І.Франка виникли січові стрільці. Він був їхнім натхненником та батьком. Це дуже унікальний випадок. Адже держави ще не було, але армія яка прагнула захищати свій народ вже існувала. Ще з моменту навчання в Дрогобицькій гімназії Франко виніс бажання працювати для свого народу постійно і не зважаючи ні на що. Франко прагнув виростити українців, зродити їх повноправними громадянами самостійної держави. Але колись сам Іван Якович сказав, що потрібно буде багато зусиль щоб "з мужів зробити народ". Думаю, Франко розумів, щоб його ідеї були підтримані та набули розвитку, потрібно, щоб молодь розуміла його ідеї, мрії, намагання. Він розумів, що з бідного, знедоленого, обдертого народу нічого путнього не виросте. Але з іншого боку письменник не покидав надії на гарне українське майбутнє. Він вважав, що з такою славнозвісною історією у нас є великий потенціал. Філософія Франка - це заповідь любові до Батьківщини й до людства. В цілому ж, його філософія - це яскраве втілення філософії українського духу початку XX ст., витоки якої йдуть від Г. Сковороди і Т.Шевченка.
Комментариев нет:
Отправить комментарий